Як відбувається процес адаптації під час вимушеного переїзду

Як відбувається процес адаптації під час вимушеного переїзду

Найперше, про що ми маємо попіклуватися, переїхавши в інше місто, відносно безпечніше - це про свої базові потреби - їжа, вода, дах над головою, одяг. Якщо ми виїхали з місць, де ведуться активні бойові дії, для кожної людини потрібен час для адаптації. Скільки це буде - залежить від кожного індивідуально. Кожен з нас має свої особливості та свою індивідуальну структуру психіки. 

Отже перше, що з нами відбувається - це відчуття втрати. Втрати свого дому, звичного ритму життя, планів, улюблених місць і речей. І це потрібно усвідомити. Навіть якщо це тимчасово, це також втрата. Бо ми не планували такий розвиток подій. Для нашого мозку це стрес. 

Якщо ми це усвідомлюємо - це перший крок до стабілізації нашого психічного стану. Не потрібно блокувати емоції, витісняти ці думки, потрібно все це пережити, інакше є ризик не впоратися. 

Після того ми облаштовуємось і звикаємо до нового місця перебування - дізнаємося, де знаходяться продуктові магазини, аптеки, необхідні адміністративні структури, де можна прогулятися, в кінці кінців вивчаємо шлях від ліжка до умивальника, щоб почистити зуби, і до кухні - щоб зробити сніданок. Це вже велика частина адаптації і не потрібно зневажати тим або говорити, що це звичайні речі, які не забирають сил. Це великий шматок роботи нашого мозку, допоможіть йому в цьому. 

І коли ми звикаємо до нового місця перебування, настає період “медового місяця”. Що означає “медовий місяць”? Це той період, коли ми умовно звикли до всього нового: місця, ліжка, магазинів, людей, підтримки, і здається у відносній безпеці; що все пройшло, небезпека минула, ми повернулися до звичного життя, яке було колись, і тепер все стало на свої місця. В цьому і виявляється пастка. Такий період має відбутися у всіх вимушено переміщених осіб, але важливо, щоб він не затягнувся на довго. Знову ж таки у кожного свій період і тут складно визначити кількісно скільки він має тривати. Коли так зване “зависання” триває більше місяця, краще звернутися за психологічною допомогою.

І після того, коли ми розуміємо, що війна продовжується, бойові дії на території країни тривають, нічого не закінчилося, але ми маємо пристосуватися до нових обставин і продовжувати жити - ми переходимо на інший етап - коли наші ілюзії рушаться, коли настає розчарування, що все ж ніби почало бути добре, але ні…

Проживаємо ці емоції і вирушаємо у життя далі - це важливий етап, який наближає нас до перемоги, який протирічить очікуванню ворога, який підіймає спільних дух українців і ми починаємо жити в нових реаліях.

Такі стадії визначили грузинські спеціалісти, які розробили методику психологічної допомоги з власного досвіду після війни у 2008 році. В підтримку українського населення під час війни психотерапевт, психіатр, клінічний та медичний психолог доктор Тіна Берадзе, яка навчає українських психологів, провела авторський курс за цією методикою.

Власне, з цього етапу і починається включення на новому місці в будь-яку діяльність, в робочі процеси. Коли ми дієздатні, ми живі. Не варто очікувати від себе 100% віддачі ресурсу на роботі, як це могло бути до 24 лютого. Але варто пробувати включатися кожного дня, скільки ви можете, скільки дозволяє вам ваш організм. Для ефективного включення нам обов’язково потрібен здоровий сон і харчування. Інакше ми не поповнимо власні ресурси. Якщо ваше підприємство дозволяє працювати дистанційно - потрібно облаштувати собі робоче місце і визначити (дисциплінувати) робочий графік. Якщо потрібна ваша безпосередня присутність у офісі/підприємстві/виробництві/цеху, ми маємо поставитися до цього відповідально і усвідомити - ми продовжуємо працювати задля підтримки власного фінансового стану для забезпечення життєдіяльності, а також для підтримки економіки країни та виробництва того продукту, в якому беремо безпосередню участь.

Ми також маємо розуміти і усвідомлювати, що у нас змінилося робоче місце або змінився функціонал, та ми є цінними у цьому процесі. Якщо ми всі перестанемо підтримувати свої процеси - армія не впорається, бо ми є необхідними в тилу. Зараз немає неважливої роботи, неважливих людей. Ми всі як один єдиний організм маємо працювати разом. Одначе, не слід братися за всю роботу одному. Один в полі не воїн. І якщо ми звалимо на себе весь функціонал і не розподілимо на інших - це пряма дорога до вигорання. Тут краще тримати баланс. 

Обов’язково треба розділити: якщо ми знаходимося в гарячих точках, де ведуться активні бойові дії - наша робота вижити; якщо ми у відносній безпеці - наша робота підтримувати армію в тилу. І кожен має займатися своєю справою ,тим чим може бути корисним, те, що вміє робити найкраще.

Якщо ми продовжуємо стресувати і відчуваємо себе неефективно, це теж нормально в нашому становищі. Коли ми відчуваємо втому, у нас поганий сон, пропав апетит або навпаки надмірне споживання їжі, коли ми зловживаєм алкоголем і маємо погане самопочуття - спочатку треба “полагодити” себе, а потім повертатися до роботи, до забезпечення своєї життєдіяльності. І не забувати, що в такому стані ворог нас перемагає, бо його ціль - наша деморалізації. В такому стані ми швидко здамося. Але якщо ви реально не можете з цим впоратися, будь ласка, зверніться за допомогою до спеціалістів. Просити допомогу - не соромно, говорити про свої проблеми не соромно, це швидкий шлях до одужання і покращення якості свого життя. 

Що допоможе нам для більшої ефективності? Маємо пам’ятати про відпочинок, про час для близьких і рідних, про своє хоббі, про те чим любили займатися в мирний час. Це все додає нам ресурсу для ефективності в роботі. Жити. Жити життя. На жаль, у нас вже йде війна і ми не змінимо хід подій, не перепишемо минуле. Ми маємо пристосуватися до теперішнього, яким би воно не було. Інакше - ми програли. Заведіть традиції на новому місці. Традиції у роботі, у спілкуванні, ранкові традиції (так, дивитися новини - теж традиція). Виділити собі три-чотири перерви на перегляд новин замість цілого дня. ЗСУ справляться без нашого перегляду новин, а без нашої роботи - їм буде важче. Україні потрібні українці.

Роботодавцям важливо розуміти всі ці етапи і стадії адаптації. Якщо компанія спроможна винайняти психолога для команди - це чудова можливість підтримувати ментальне здоров’я. Добре, що в наш час розуміння психологічної допомоги вже виходить на свідомий рівень. Це так само необхідно, як і періодичні медичні огляди всього фізичного організму. А в тривожні та стресові часи - тим більше. Якщо немає можливості утримувати психолога в штаті - можна скористатися послугами на аутсорсі або періодично запрошувати на групові тренінги в команду. Коли людина отримує психологічну підтримку або професійні поради - вона стає в рази ефективніше в усіх сферах свого життя. Навіть елементарне пояснення про те, що з людиною відбувається, як називаються такі процеси/стадії/етапи, чому саме таке реагує мозок і з’являються саме такі симптоми - знижує рівень тривожності. Головне розуміти, що ми живі люді, не рОботи, і ми всі гостро зреагували на стрес. І найбільше, що ми можемо зробити один для одного, це підтримати, конструктивно домовитися, заручитися взаєморозумінням, визначити спільну мету та утворювати синергію.